Як же добре вилізти з тієї сумки!

tl;dr: Нам треба демо для вступу

Ми доклали монументальних зусиль, а також спалили непомірну кількість кавових зерен у шоколаді, щоб нарешті закінчити перший реліз програмного забезпечення Макінтош якраз вчасно для презентації. Ми закінчили, практично не маючи запасу часу. Ми відправили “золотого майстра” на диску “Запис/Малюнок” на завод о шостій ранку в понеділок, 16 січня, за тиждень до презентації. На той момент більшість команди не спала уже кілька днів, тож ми всі пішли додому і вирубилися.

Я думав, мені знадобиться більше доби сну, але уже через шість годин я прокинувся з бажанням повернутися до Apple, глянути, чи затримується реліз, і дізнатися, як почувається решта команди. До п’ятої вечора більшість зібралася в офісі з тих же причин, і ми сиділи у ступорі від втоми, щасливі, що ми нарешті вийшли в реліз, але все ще не до кінця в це вірили, аж тоді у програмний простір зайшов Стів Джобс.

“Гей, піднімайтеся з підлоги, ви ще не закінчили!”

Я подумав: “Ой, хтось, певно, знайшов критичну помилку в релізі, і нам треба буде її відслідкувати”. Але він мав на увазі не це.

“Нам треба демо для вступу! Перша публічна презентація Маку має бути чудовою, він цього заслуговує. Я хочу, щоб Мак грав тему з “Вогняних колісниць”, і одночасно показував слайд-шоу застосунків. Ну і ще багато крутих речей, все, що вам спаде на думку. І до вихідних все має бути готово, щоб ми почали репетиції.”

Ми застогнали і почали жалітися на втому, але поки ми говорили, ми зрозуміли, що було б весело нарулити щось вражаюче. Ми були надто втомлені, щоб відразу думати про це, але коли ми повернулися наступного дня, у нас почав вимальовуватися план.

У Каппса була ідея почати демо з напису “Макінтош” гігантськими буквами, що з’являються і проїжджають по екрану по одній, тож він працював над цим, а також над слайд-шоу. Брюс Горн хотів зробити нічне небо з мерехтінням зірок, і щоб на нічному небі літак курсивом написав “Макінтош”. Сузен працювала над вступною графікою, де Мак стояв у полотняній сумці, а також над іншою графікою для слайд-шоу. Я інтегрував усі шматочки, а також підписався на задачу з “Вогняними колісницями”, оскільки ніхто більше не хотів цим займатися.

Важко написати музичний редактор/програвач за два дні, але у мене вийшло написати щось, що могло зіграти тему з “Вогняних колісниць”, але звук був не дуже хороший, бо моя програма використовувала звичайні синуcоїди, без редагування обвідної. Стів зразу ж відкинув її як паршиву, якою вона і була, і натомість вирішив використовувати диск з темою з “Вогняних колісниць”, щоб грала на фоні.

Тим часом, поки ми працювали над презентацією, до нас підійшов Майк Бойк із Марком Бартоном, стороннім розробником, якому ми дали ранню версію Мака, бо він написав вражаючу програму для Епл ІІ під назвою А.Ш.Г. (Автоматичний програмний голос). АШГ - це генератор мовлення, який перетворював текст на усну мову, яка мала виразні людські інтонації. Я допомагав Марку з проблемами зі звуковим драйвером, поки він її розробляв, і наразі вона нарешті почала приносити свої плоди. АШГ звучав навіть краще на Маку, бо ми підтримували 8-бітний звук і більшу частоту дискретизації.

Коли Стів почув, як говорить АШГ, він відразу ж постановив, що ми маємо включити АШГ у вступне демо. “Я хочу, щоб Макінтош був першим комп’ютером, що представиться сам!”, наполягав він. Він сказав Майку Бойку швидко розірвати угоду з Марком, щоб Apple міг взяти генератор мовлення (тепер названий Макінток) і використати його у презентації.

Оскільки мій музичний генератор провалився, я приступив до задачі з мовленням, використовуючи бібліотеки Марка Бартона. Я знав, що я недостатньо розумний, аби писати текст для Мака. Думаю, Сузен хотіла попросити це зробити Стіва Гейдена, головного письменника Chiat-Day. Стів був тим, хто придумав рекламу 1984 (див. 1984), і був надзвичайно розумним. Він був радий допомогти і закінчив тієї ж ночі.

Коли ми зібрали всі частини разом, демо і близько не було придатне запускатися на звичайному Макінтоші. На щастя, у нас в лабораторії був прототип Мак 512К, тож ми вирішили трохи схитрувати (на той момент їх існувало всього два) і використати на презентації саме його, бо на ньому демо запускалося.

Демо починається із зображення Маку в сумці, розробленого Сузен, яке демонструють на заштореній сцені, поки програма готує великі літери Каппса. Зненацька починає грати музика (з диска, не генерована Маком), і великі Каппсові літери спритно біжать по екрану, виводячи “Макінтош”. Потім ми переходимо до Брюсового літака, а потім рухаємося до знімків екрана з різних застосунків, включаючи сторонні застосунки, як Мультиплан або Таблиця від Microsoft. Нарешті, музика затихає, екран порожніє в очікуанні, поки Стів натисне на кнопку миші. Коли він це робить, Мак починає говорити, дивним, але чомусь ласкавим голосом:

Привіт, я - Макінтош. Як же добре вилізти з тієї сумки!

Так як я не звик до публічних промов, я поділюся з вами сентенцією, яку я придумав, коли вперше побачив мейнфрейм IBM: “Ніколи не довіряй комп’ютеру, який не можеш підняти!”

Очевидно, я можу говорити, але зараз я би краще розслабився і послухав. Тож, з чималою гордістю представляю вам чоловіка, який мені, як батько… Стів Джобс!